РОЗДІЛ І. ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКИХ
ЕВФЕМІЗМІВ
1.1. Евфемізми як джерело синонімії
В англійській мові загальноприйнятим є факт, що синонімія являє
собою часто мікросхему мови, яка характеризується тим, що входить у якості
складової частини у лексичну систему мови в цілому.
Саме тому,
дослідження функціонально-семантичних особливостей англійської лексики
є актуальним напрямком досліджень у сучасній англійській мові.
Сутність синонімії з давніх-давен привертала увагу лінгвістів, які
розробляли проблеми семасіології. Оскільки вирішення проблем тісно
пов’язане з антонімією та полісемією, тому її вивчення важливе не тільки для
семасіології, а й також для лексикографії, літературознавства, методики
викладання мови тощо [21. – С.123].
У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні
дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші – на їх
повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті – на їх оцінно-
стилістичній характеристиці [3; 11; 23; 31].
Лексико-семантична система – одна з найскладніших мовних систем,
що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць,
різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного
поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її
також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної та
граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю,
віддзеркаленням якої вона є [23. – С.263].
3начення слова, його цінність (значеннєвість) залежить тією чи іншою
мірою від значень інших семантично пов'язаних із ним слів, від місця слова в
лексико-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень.
Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знаходяться між собою в
різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.
2
Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лексико-семантичне
поле. Лексико-семантичне поле – це сукупність лексичних одиниць, які
об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і
відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність
позначуваних явищ [23. – С.265].
Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. В ядрі містяться
найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними
відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На
периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило,
належать і до іншого лексико-семантичного поля.
У межах лексико-семантичного поля виділяють лексико-семантичні
групи. У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані
семантичні об'єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) –
синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми [3. – С.234-236].
Синонімічна група – це мінімальна парадигма слів і еквівалентних їм за
своєю функцією фразеологізмів, що входять звичайно в більш складну
лексико-семантичну парадигму (парадигматичне поле). Що ж собою являє
така парадигма за змістом та структурою? Якщо при визначенні синонімів
виходити з семантичних критеріїв, то необхідно визнати дві можливі точки
зору: 1). розуміння синонімів як абсолютно тотожних за значенням одиниць
мови, як омосемантів та 2). розуміння їх як тотожних чи дуже близьких за
значенням одиниць мови, як парасемантів. Теоретичні аспекти цих двох
підходів найбільш повно розглянуті у працях С.Г.Бережана та Ю.Д.Апресяна
[3; 4; 18]. Другий підхід реалізований в академічних словниках синонімів
російської мови [52; 53].
При розумінні синонімів як омосемантів, їх виділення викликає
труднощі в основному лише в тих випадках, коли мовні значення
трактуються не як відображувальна категорія, тобто не як психічна сутність,
однорідна за своєю природою з поняттям та уявленням, а як реляційна
категорія, що включає не тільки відношення означаючого до того, що означає
3
(знакова семантична функція), але і всілякі відносини знака до інших знаків,
його «реляційні властивості»: стильові (стилістичний компонент значення),
сполучення (селективний компонент значення) та ін. У цьому випадку ми
неминуче приходимо до висновку, що абсолютно тотожних за значенням слів
у мові зовсім немає, тобто немає і синонімів. Але якщо мовне значення як
відображальну категорію суворо відгородити від значимості, знакової
функції та мовленнєвого змісту, то синоніми можна трактувати як одиниці
мови, тотожні за значенням, але різні за своєю значимістю: стильові, узуальні
(синтагматичні), темпоральні, генетичні, дериваційні та ін. Наприклад, рос.
«год» та «година» розрізняються стилістичною значимістю, укр. «карі» та
«коричневі» – узуальною, «аероплан» і «літак» – темпоральною, «лінгвіст»
та «мовознавець» – генетичною, рос. «волчица» та «вовчиха» – дериваційною
значимістю [53. – С.23-128]. Особливого розгляду потребує питання о
конотативних компонентах значення (експресивних, модальних, оціночних
та ін.).
При розумінні синонімів як парасемантів, тобто як слів, близьких за
значенням (як квазісинонімів), вельми проблематичним є питання про
необхідність ступеню та характеру їх семантичної близькості. Адже
семантично близькими можна вважати й слова типу «йти»-«брести», «йти»-
«рухатися», «автор»-«письменник», оскільки в окремих контекстах вони,
замінюючи одне одного, виражають нерідко один і той самий зміст (пор.:
Машини йшли повільно. – Машини рухалися повільно.) [23. – С.267]. Чи
доцільно таке широке розуміння синонімії? Навряд чи. Хоча б тому, що
синонімічна група при такому підході до синонімії не обмежується від інших
семантичних груп (класів): тематичних, лексико-семантичних, антонімічних,
гіпонімічних (родо-видових) та ін.
Не дивлячись на існування порівняно великої кількості дослідів,
присвячених розкриттю різних сторін синонімії, дотепер немає спільності
поглядів у відношенні визначення синонімів, методів їх вивчення, принципів
їх виділення і класифікації синонімів та меж синонімічного ряду.
Стосовно визначення синонімії є багато поглядів: деякі дослідники
виходять з спільності значення слова, інші – з змістового та предметно-
ЕВФЕМІЗМІВ
1.1. Евфемізми як джерело синонімії
В англійській мові загальноприйнятим є факт, що синонімія являє
собою часто мікросхему мови, яка характеризується тим, що входить у якості
складової частини у лексичну систему мови в цілому.
Саме тому,
дослідження функціонально-семантичних особливостей англійської лексики
є актуальним напрямком досліджень у сучасній англійській мові.
Сутність синонімії з давніх-давен привертала увагу лінгвістів, які
розробляли проблеми семасіології. Оскільки вирішення проблем тісно
пов’язане з антонімією та полісемією, тому її вивчення важливе не тільки для
семасіології, а й також для лексикографії, літературознавства, методики
викладання мови тощо [21. – С.123].
У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні
дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші – на їх
повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті – на їх оцінно-
стилістичній характеристиці [3; 11; 23; 31].
Лексико-семантична система – одна з найскладніших мовних систем,
що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць,
різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного
поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її
також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної та
граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю,
віддзеркаленням якої вона є [23. – С.263].
3начення слова, його цінність (значеннєвість) залежить тією чи іншою
мірою від значень інших семантично пов'язаних із ним слів, від місця слова в
лексико-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень.
Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знаходяться між собою в
різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.
2
Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лексико-семантичне
поле. Лексико-семантичне поле – це сукупність лексичних одиниць, які
об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і
відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність
позначуваних явищ [23. – С.265].
Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. В ядрі містяться
найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними
відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На
периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило,
належать і до іншого лексико-семантичного поля.
У межах лексико-семантичного поля виділяють лексико-семантичні
групи. У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані
семантичні об'єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) –
синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми [3. – С.234-236].
Синонімічна група – це мінімальна парадигма слів і еквівалентних їм за
своєю функцією фразеологізмів, що входять звичайно в більш складну
лексико-семантичну парадигму (парадигматичне поле). Що ж собою являє
така парадигма за змістом та структурою? Якщо при визначенні синонімів
виходити з семантичних критеріїв, то необхідно визнати дві можливі точки
зору: 1). розуміння синонімів як абсолютно тотожних за значенням одиниць
мови, як омосемантів та 2). розуміння їх як тотожних чи дуже близьких за
значенням одиниць мови, як парасемантів. Теоретичні аспекти цих двох
підходів найбільш повно розглянуті у працях С.Г.Бережана та Ю.Д.Апресяна
[3; 4; 18]. Другий підхід реалізований в академічних словниках синонімів
російської мови [52; 53].
При розумінні синонімів як омосемантів, їх виділення викликає
труднощі в основному лише в тих випадках, коли мовні значення
трактуються не як відображувальна категорія, тобто не як психічна сутність,
однорідна за своєю природою з поняттям та уявленням, а як реляційна
категорія, що включає не тільки відношення означаючого до того, що означає
3
(знакова семантична функція), але і всілякі відносини знака до інших знаків,
його «реляційні властивості»: стильові (стилістичний компонент значення),
сполучення (селективний компонент значення) та ін. У цьому випадку ми
неминуче приходимо до висновку, що абсолютно тотожних за значенням слів
у мові зовсім немає, тобто немає і синонімів. Але якщо мовне значення як
відображальну категорію суворо відгородити від значимості, знакової
функції та мовленнєвого змісту, то синоніми можна трактувати як одиниці
мови, тотожні за значенням, але різні за своєю значимістю: стильові, узуальні
(синтагматичні), темпоральні, генетичні, дериваційні та ін. Наприклад, рос.
«год» та «година» розрізняються стилістичною значимістю, укр. «карі» та
«коричневі» – узуальною, «аероплан» і «літак» – темпоральною, «лінгвіст»
та «мовознавець» – генетичною, рос. «волчица» та «вовчиха» – дериваційною
значимістю [53. – С.23-128]. Особливого розгляду потребує питання о
конотативних компонентах значення (експресивних, модальних, оціночних
та ін.).
При розумінні синонімів як парасемантів, тобто як слів, близьких за
значенням (як квазісинонімів), вельми проблематичним є питання про
необхідність ступеню та характеру їх семантичної близькості. Адже
семантично близькими можна вважати й слова типу «йти»-«брести», «йти»-
«рухатися», «автор»-«письменник», оскільки в окремих контекстах вони,
замінюючи одне одного, виражають нерідко один і той самий зміст (пор.:
Машини йшли повільно. – Машини рухалися повільно.) [23. – С.267]. Чи
доцільно таке широке розуміння синонімії? Навряд чи. Хоча б тому, що
синонімічна група при такому підході до синонімії не обмежується від інших
семантичних груп (класів): тематичних, лексико-семантичних, антонімічних,
гіпонімічних (родо-видових) та ін.
Не дивлячись на існування порівняно великої кількості дослідів,
присвячених розкриттю різних сторін синонімії, дотепер немає спільності
поглядів у відношенні визначення синонімів, методів їх вивчення, принципів
їх виділення і класифікації синонімів та меж синонімічного ряду.
Стосовно визначення синонімії є багато поглядів: деякі дослідники
виходять з спільності значення слова, інші – з змістового та предметно-
Комментариев нет:
Отправить комментарий